Методи контролю та самоконтролю вихованості учнів

Управління цілісним педагогічним процесом неможливе без зворотного зв’язку, який несе характеристику його результативності. Виконати цю функцію допомагають

Щоб оцінювати ефективність виховного процесу, необхідно вивчати діяльність і поведінку вихованців.

Під ефективністювиховання розуміють ступінь відповідності результатів, які досягаються, поставленим цілям виховання.

Про показники вихованості можна судити по ступеню їх участі у всіх основних видах діяльності, яка відповідає їх віку: ігровій, навчальній, трудовій, суспільній та інші результативності цієї участі.

До показників вихованості особистості необхідно віднести також і її інформованість, передусім в моральній, культурній, естетичній та ін. галузях.

До основних методів контролю відносяться: 1) педагогічне спостереження за учнями; 2) бесіди, направлені на виявлення рівня вихованості; 3) опитування (анкетні, усні); 4) аналіз результатів загальносуспільної діяльності.

Педагогічні спостереження характеризується безпосереднім сприйняттям діяльності, спілкування, поведінки особистості в цілісності і динаміці їх змін. Буває: безпосереднє, опосередковане, відкрите і закрите, неперервне і дискретне, монографічне і вузьке спостереження.

Бесіди з учнями допомагають педагогам вияснити степінь інформованості особистості в області ідейно-моральних проблем, норм і правил поведінки, виявити причини відхилень від виконання цих норм, коли вони спостерігаються. Одночасно вчитель фіксує думки, висловлювання учнів, щоб оцінити і якість свого вихованого впливу, ставлення дітей один до одного, їх симпатії, антипатії тощо.

В навчальних групах використовуються психологічні опитувальники, які виявляють характер стосунків між членами колективу. Використання опитувальників непроста справа, при їх складанні потрібно дотримуватися деяких правил, наприклад не ставити питань в прямолінійній формі, зміст відповідей повинен давати відомості.

Для контролю за ходом виховання школярів застосовують і такий більш складний метод, як свідоме включення учнів в такі види діяльності і спілкування, в яких вони можуть найбільш повно проявити ті чи інші сторони своєї вихованості.

Завершується контроль за ходом виховної роботи оцінюванням не тільки результатів вихованості учнів, а й рівня виховної діяльності вчителя (майстра виробничого навчання) і навчального закладу в цілому.

При оцінюванні виховної роботи вчителя необхідно брати до уваги його вміння користуватися сучасними методами, формами і засобами виховання, диференційовано підходити до учнів, ґрунтовно характеризуючи їх поведінку і старання, роль вчителя в трудовому вихованні і профорієнтації, характер взаємодії вчителя і учнів.

Завдання класного керівника

На ранніх етапах розвитку колективу класний керівник висуває конкретні завдання виховання і, спираючись на учнівський колектив, проводить різноманітну виховну роботу з групою та окремими учнями. При цьому він враховує вікові особливості учнів, рівень їхніх знань та етап успішності, дисципліни в групі, наявність таких якостей, як працьовитість, колективізм, усвідомлення громадського обов’язку.



Конкретні завдання виховної роботи класних керівників залежать і від виробничого оточення, в якому знаходиться навчальний заклад.

Практична реалізація цих завдань покликана зрештою сприяти всебічному розвиткові особистості на основі комплексного підходу до організації виховання.

Завдання:

1) Формувати основи світогляду;

2) Виховувати політичну свідомість та розвивати суспільну активність;

3) Виховувати мораль, свідому дисципліну та культуру поведінки;

4) Виховувати свідоме ставлення до навчання, розвивати пізнавальну активність та культуру розумової праці;

5) Виховувати працьовитість, розширювати політехнічний кругозір, підготувати до свідомого вибору професії;

6) Виховувати громадянську відповідальність;

7) Виховувати основи естетичної культури і розвивати художні здібності;

Фізично вдосконалювати, зміцнювати здоров’я дітей.

Лекція №9-11

Тема: Методика організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки

План

1. Технологія організації діяльності учнів.

2. Формування навичок і звичок поведінкової сфери особистості.

3. Режим життя і діяльності учнів як умова ефективного формування навичок і звичок поведінки.

4. Методика формування культури поведінки учнів.

Рекомендована література:

1. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997. - 304 с.

2. Методика воспитательной работы: Учеб пособие для студенов пед. интов/ Ю.П. Азаров, Л.М. Байтенова и др.; Под ред. Л.И. Рувинского. М.: Просвещение, 1989.— 316 с.

3. Методичні рекомендації щодо організації та проведення виховної роботи в професійно-технічному навчальному закладі// Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України.– №21. –2001. – С. 11-17

4. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 608 с.

5. Педагогічна книга майстра виробничого навчання: Навч.-метод. посібник/ Н.Г. Ничкало, В.О. Зайчук, Н.М. Розенберг та ін.: За ред. Н.Г. Ничкало. — К.: Вища школа, 1992. — 333 с.

Технологія організації діяльності учнів

Поведінковий або дієвий компонент особистості формується в залежності від того, що робить людина, як, навіщо, заради чого вона здійснює цю діяльність, як вона ставиться до діяльності і до людей, з якими вона здійснюється.

Учні включені в різноманітні види діяльності: навчально-пізнавальну, громадську, фізично-оздоровчу, професійну та діяльність за інтересами.

Виховна ефективність діяльності залежить від ряду умов:

- визначення конкретної мети і завдань діяльності та усвідомлення їх учнями;

- мотивація участі учнів в діяльності;

- планування діяльності;

- наявність зразку для діяльності (що робити і як робити);

- організація діяльності учнів з урахуванням їх потреб в активності і самостійності;

- контроль за діяльністю учнів;

- аналіз і корегування діяльності;

- підведення підсумків діяльності;

- колективний характер діяльності.

При організації колективної діяльності необхідний особливий підхід.

Добре зарекомендувала себе методика організації колективної діяльності, запропонована І.П. Івановим. Яка отримала назву колективна творча справа (КТС).

У відповідності з КТС діяльність учнів розглядається у вигляді відповідних етапів, кожен з яких відповідає певному етапу КТС. Їх 6.

1. Попередня підготовка КТС: вибір справи, визначення мети і завдань, вибір напрямків діяльності;

2. Збір-старт – вибір ради КТС, колективне планування і утворення творчих груп (3,5,7 чол.), видача завдань на створення проекту проведення колективної творчої справи;

3. Підготовка КТС: кожна творча група пропонує свій проект виконання КТС, відбувається обговорення цих проектів і приймаються рішення;

4. Підготовка до проведення КТС за прийнятим проектом;

5. Проведення КТС;

6. Підведення підсумків.

Прикладом КТС можуть слугувати: КТС «Осінній бал», «Світ твоїх захоплень», «Збережемо місто від екологічного лиха!» тощо.




6960480950363603.html
6960583585272162.html
    PR.RU™